Підривна література. Ліна Костенко(Kobo/電子書)
- P幣
全盈+PAY 單筆滿1200回饋80P幣(限量)
- 信用卡、無卡分期、行動支付,與其他多種方式
- PChome 聯名卡最高6%,新戶再享首刷禮1000P
- 廠商出貨本商品不受24h到貨限制
- 電子書非實體商品,發送方式詳見商品頁說明
- 宅配到府(本島/低溫)滿$699免運
- 宅配到府(本島/常溫)滿$490免運
- 超商取貨(常溫)滿$350免運
- 超商取貨(低溫)滿$699免運
- i郵箱(常溫)滿$290免運
作者: | |
ISBN: | 1230005640812 |
出版社: | |
出版日期: | 2022/06/28 |
內文簡介
ПРОТЕСТУЮЧИЙ РОЗУМ
Перед нами чотири статті — як чотири удари в ґонґ. Кожна з них написана на визначальному етапі нашої державності, — чи то напередодні Незалежності, чи на порозі нового століття, чи на 20-ту й 21‑шу річницю, коли Українська держава, за людськими мірками, ввійшла у своє повноліття. Статті-попередження, статті-діагнози, статті-прогнози.
Коли писалися перші дві, проаналізовані в них проблеми ще тільки окреслювались. Але в умовах створення незалежної держави, під прискіпливим оком світових рецепцій і перехресним вогнем інтерпретацій, часом упереджених, а то й відверто негативних, необхідно було поставити оптику евентуальних викликів і загроз та осмислити їх на перспективу.
Кожна нація, попри всі драматичні події у своїй історії, має щось своє, неповторне, свої культурні досягнення й еманації, які становлять її «гуманітарну ауру», роблять її «впізнаваною» й цікавою для світу. Хронічна «ніч бездержавності» не сприяла створенню такої аури: впродовж віків українську культуру, найкращі її вияви, що могли б стати надбанням Європи і світу, витісняли на марґінеси і в небуття — шляхом заборон і репресій, морального і матеріального нищення шедеврів цієї культури. Це призвело до спотворення культурного коду нації, зумовило численні перекоси й патології в її самоосмисленні, а відтак і в зовнішньому сприйнятті.Тим часом у суспільстві домінували прагматичні розмови про політику й економіку, про добробут як про першочергову людську потребу, і цілковито ігнорувалась основа основ національного буття — культура. Натомість панувала кричуща відсутність світоглядних основ, криза самоідентифікації, історична амнезія і — як результат — незахищеність і некомунікабельність української культури у момент боротьби за Україну, за її гідне місце на ментальній мапі світу. Терміново й імперативно необхідний був потужний «мозковий центр», який би від самого початку виробив концепцію держави, засновану на адекватно інтерпретованій культурній ідентичності країни, і скерував би на всі нагальні потреби ушкодженого тоталітаризмом суспільства «головне дзеркало» без дефектів і аберацій. Але такий «мозковий центр» не тільки не був створений, а й не сформувалась потреба в його існуванні. З кожним роком Незалежності прибувало проблем, які не вирішувались, а законсервовувались.
У такій ситуації була написана ця стаття — «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала». А фактично це була лекція, прочитана студентам Києво-Могилянської академії у День Знань 1 вересня 1999 р. Не хотілося дуже засмучувати молоду аудиторію, там же були й зовсім не підготовлені до таких проблем першокурсники, тому довелося одягнути думки й попередження у метафори, які пом’якшували гостроту поставлених питань і трагізм реалій.
Однак суть проблеми від того не пом’якшилася. Стаття складна, багатоаспектна, в короткій передмові неможливо дати її синтез. Але серед різних тез статті мені б хотілося особливо підкреслити грізну формулу: «адаптований розум». Мені здається, що це одне з пояснень — але пояснень ключових — безсилля й інертності українського суспільства і вчора, й сьогодні. Це не «ув’язнений розум» Мілоша, який може все ж проламати тюремний мур. Ні, це розум, адаптований до будь-яких подій, розум, що перестав дивуватись і обурюватись. Він звик до повторення одних і тих самих історичних схем, до відтворення вже знайомих матриць. У нього відсутня свідомість реальності, відсутня воля й потреба змінити звичний хід речей. Він дуже сердиться, коли чує розмову про катастрофу, — ідея катастрофи турбує його вегетативний триб існування. Він живе собі в затхлій екзистенційній шпаринці і втішається мінімумом. Це розум, не здатний до боротьби.
Промовистий приклад — Закон про мови. Відбулась безцеремонна і цинічна реконструкція радянської, а почасти й імперської моделі тиску на українську мову. А в суспільстві ніби й нічого не трапилося: кілька вогників протесту — і знову все втихомирилось і призвичаїлось. А тим часом Закон діє. І беззаконня теж. «Адаптований розум» легко і охоче звикає до своїх поразок. «Сплячий розум», як того вчив Ґойя, породжує чудовиськ. А «адаптований розум» породжує млявих липучих привидів, які обсіли сьогодні горизонт майбутнього, звісивши своє радянське дрантя у вічі і в душі зневірених людей.
До всього ж «адаптований розум» взагалі не любить культури, бо вона заважає йому животіти. Від початків Незалежності чутно голос «адаптованого розуму», який тупо повторює: культури у нас немає, літератури теж, еліти й поготів. Один за одним ідуть зі світу люди — вже їх ціла когорта, — які би склали славу найвищій лізі європейської культури, науки, громадянської дії. Йдуть зі світу люди, які боролися за європейську Україну, з відчаєм озираючись на цю спотворену євразійську квазі-державу. Над ними змикаються води часу, а їм услід молодші покоління суржиком і матом уславляють Махна і кажуть, що нам і взагалі не треба ні держави, ні національної ідеї. Все це, знову ж таки — привиди «адаптованого розуму», які підміняють паліативними змінами — зміни реальні, оскільки реальні зміни змушують до роботи, до позиції. І до опозиції — теж реальної, а не фіктивної.
Ось тому, як пише Ліна Костенко в «Записках українського самашедшого»: «У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років — а вона та сама».
«Геній в умовах заблокованої культури» — доповідь на Міжнародному симпозіумі «Леся Українка і світова культура» в Луцьку у вересні 1991 року. Це теж, по суті, аналіз «гуманітарної аури», але вже на конкретному прикладі письменницької долі в українській культурі. Леся Українка, що могла б стати «інтерконтинентальним генієм» в уяві світу, досі не здобулась на адекватне своєму дару і своєму внеску у світову культуру визнання і розуміння. І не тільки зовні, а й всередині власної культури. Причина — у фатально повторюваних парадигмах української культури з її забороненими письменниками, викресленими з історії культури творами, пізно надрукованими, неадекватно інтерпретованими та невміло інтеґрованими у суспільну свідомість.Доповідь прочитано у тяжкий час — після військового путчу в Москві, коли в Україні ще тільки відбувалася боротьба за державу, за демократію і — як тоді уявлялося, — за європейське майбутнє України. Письменник і тоді говорив про культуру — про долю генія в забороненій і марґіналізованій, а отже, заблокованій культурі. Але йшлося не лише про Лесю Українку і не лише про генія, а й загалом про інтелектуала, про творчу людину, в якої стан і статус заблокованої культури віднімає творчий потенціал. А сама ця творча особистість, навіть маючи такий геніальний дар, як Леся Українка, — ризикує бути неприсутньою в координатах іншокультурних рецепцій, не входити в європейські і світові канони, оскільки має за плечима країну з невизначеною ідентичністю, з хронічно не розв’язаними, а згодом вже й нерозв’язними проблемами, з небажанням і невмінням вписуватись у конкуренційні й динамічні зовнішні контексти.
Словом, перші дві статті — це означення больових точок, контрапункти викликів, перкусія актуальних проблем. На сьогодні — попри діагностику і попередження — хворі проблеми не видужали.
«Равнєніє на трибуну» і «Ніч державності» — це вже короткі нещадні статті, сюрреальне видиво сьогоднішньої України, моторошний театралізований шабаш українського пострадянського політикуму за роки Незалежності, що увінчується політичними репресіями і чорним «автозаком» у центрі української столиці, — символічним «автомобилем для заключенных», де вже навіть назва репресивного транспортного засобу звучить «советским языком». Це Україна, в якій між державою і культурою відбувся особливо небезпечний розрив. Євген Маланюк писав про «Ніч бездержавності», а виявилося, що у нас і державність може запасти в ніч. Формально є держава, яка працює проти потреб власного суспільства, відчужена від культури цієї країни, що є для такої влади лише «бізнес-територією», — і є культура, яка не ідентифікує себе з наявною державою, відчужується від неї, перетворюючи концепцію держави у простір гри, спекуляцій і знецінення самої ідеї держави. Державницького мислення — зеро, за винятком окремих, дуже окремих постатей.
Ще трохи — і нашій Незалежності буде чверть століття. Але відбулося не послідовне розв’язання проблем, а стратифікація — ба, більше — хаотичне нагромадження проблем невирішених. І це при тому, що живемо в пришвидшеному часі, де проблеми, які не вирішено вчора, як у інших народів, може виявитися пізно вирішувати завтра.
Сьогоднішня культура в Україні великою мірою — простір ілюзій та шахрайського ілюзіонізму. Фестиваль за нажебрані в олігарха гроші, псевдоінтелектуальна тусня на кошти тих, хто розікрав цю державу, ентузіастичні «міжсобойчики» з преміями, танцями і співами не творять аури країни, в центрі столиці якої вже майже не залишилося книгарень. Не творять ауру ні доривчі переклади, ні книжкові стендики на задвірках ринку західної книжки, — у ситуації, де навіть найбільші українські автори минулого не мають адекватного сприйняття і прочитання у зовнішніх контекстах. Ауру творять події, імена, твори, академічні, культурницькі, дипломатичні інституції, які тривають у часі і комунікують із зовнішнім світом, свідомо і цілеспрямовано виробляючи тактику і стратегію цієї комунікації, дбаючи про завоювання та розширення «елітарного простору» для своєї культури. Але інституції й презентація країни в зовнішніх контекстах — це насамперед справа держави. А це на сьогодні неможливо для розбалансованої і лише формально Української держави, що системно діє в суті своїй як держава антиукраїнська.
Власне, лише Помаранчева революція, попри все, дала Україні таку ось променисту обнадійливу ауру. Саме тоді формули «український народ» і «українська культура» зазвучали, якщо хочете, престижно в демократичному світі: адже саме звідси, з України, долинала протестна енергія боротьби за свободу і за гідність людини. Але на цьому край. А там, де не падає світло від шляхетної гуманітарної аури, падає тінь від патологій політичного й суспільного життя. До чорної аури політиків та атомної аури Чорнобиля додаються й інші гранично негативні домінанти: перманентна бідність, неподоланна корупція, заробітчани-втікачі, інертне суспільство, країна без ідентичності, без стратегічного бачення майбутнього, завжди на порозі економічного, політичного, культурного краху. Країна, з якою невідомо, що робити. І в Європу взяти страшно. І не взяти — ще страшніше, бо ж не хочеться мати на своїх кордонах то лапу, то хвіст безсилого і водночас агресивного євразійського монстра. Майже чверть століття від початку Незалежності — але замість поступу демократичного суспільства маємо катастрофічний регрес у бік віднови неототалітарних структур і тенденцій.
Але це не «маємо те, що маємо». Ні, маємо те, що дозволили.
От і сьогодні: ніби ж тепер уже не бракує високоякісної аналітики. І прогнози її вкрай тривожні: експерти вголос попереджають, що країну можуть чекати економічний дефолт і політичний колапс. Але протестні акції закінчуються в момент початку. А між львівськими кнайпами і донецькими териконами простягається єдиний «спільний простір» країни: беззаконня, корупція, бандитизм, деградація, відсутність стратегій і перспектив.
2004 року вже здавалось, що «лінію оборони тримають живі».
У «Ночі державності» лінію оборони знову тримають мертві. І якщо і є на кого надія, то це на тих «загиблих поетів і героїв», що дивляться на нас «з темних небес». Убиті і забуті за радянських часів, не вивчені і знов напівзабуті в часи пострадянські, — сьогодні долинають до нас їхні голоси — мов позивні з космосу.
Але знову ніякого резонансу. Справді, «яка може бути акустика в абсурдокамері?»
Звідси «видиво кам’яної пустелі» у творах Лесі Українки — і самотність великих постатей серед цієї пустелі: «Бо ж, як відомо, цей народ, у силу історичних обставин, то спить, то прокидається, а що робити генію? У нього завжди безсоння», пише Ліна Костенко. Геній так відчайдушно прагне вдихнути життя у своє суспільство. Але камінь і далі має «обриси сплячого раба», доки поет сподівається, «що той раб пробудиться, камінь ворухнеться, коли той замордований Орфей подужає піднести сопілку до вуст».
А нині вже й ударів ґонґа не достатньо. Кількість не розв’язаних проблем катастрофічно збільшилася — і помножилася на нові виклики й загрози і локального і глобального порядку. Сьогодні вже час бити на сполох. Той, хто почує і відповість, — врятується і врятує.
«Я протестую — отже, я існую», — з цієї формули Камю починається громадянська свідомість кожного європейця. Так, «ув’язнений розум» має силу проламати грати. «Адаптований розум» спроможний тільки на історичну летаргію. Лише протестуючий розум здатен боронити здобуте й будувати нове.
Оксана ПАХЛЬОВСЬКА
Kobo 電子書 購買注意事項如下:
(一)如果您是第一次購買Kobo電子書的顧客,請依以下兩種購買方式擇一進行綁定:
1.PChome 24h 網頁版(https://24h.pchome.com.tw/):結帳後至顧客中心,確認訂單狀態,若為確認中,請稍候五分鐘,待訂單狀態變為訂單成立後,點選明細,在訂單資訊中點選〔內容〕,在彈跳視窗後點選〔去兌換〕,即可前往Kobo官網執行綁定及登入流程。
我的訂單/顧客中心 >訂單查詢> 訂單編號> 點選明細 > 訂單資訊 點選〔內容〕>彈跳視窗 點選〔去兌換〕即可前往Kobo官網執行綁定及登入流程。
2.PChome APP版:結帳後至顧客中心,確認訂單狀態,若為確認中,請稍候五分鐘,待訂單狀態變為訂單成立後,點選明細,在訂單資訊中點選[序號/軟體下載],並在彈跳視窗出現後點選〔下載連結〕,即可前往Kobo官網執行綁定及登入流程。
顧客中心> 訂單查詢> 訂單編號> 點選明細 > 訂單資訊 點選 [序號/軟體下載] >彈跳視窗 點選〔下載連結〕即可前往Kobo官網執行綁定及登入流程。
*進入Kobo官網後的綁定流程請參考如下:
(使用Kobo主帳號 登入/註冊)
1. 當您在PChome 24h 網頁版(https://24h.pchome.com.tw/)/PChome APP版,購買確認後,並依步驟跳轉到Kobo官網時,下滑點選〔更多登錄選項〕,由〔PChome〕後點選進入,同意後登入,並可以註冊Kobo主帳號進行綁定,完成後,所購買的書籍即會出現在Kobo APP/Kobo 閱讀器/Kobo官網內的我的書籍。(使用快速登入:FACEBOOK、GOOGLE、APPLE帳號登入)
2. 當您在PChome 24h 網頁版(https://24h.pchome.com.tw/)/PChome APP版,購買確認後,並依指示跳轉到Kobo官網時,點選〔FACEBOOK、GOOGLE、APPLE帳號登入〕擇一登入,同意後登入,並可以註冊Kobo主帳號進行綁定,完成後,所購買的書籍即會出現在Kobo APP/Kobo 閱讀器/Kobo官網內的我的書籍。(二)如果您是已經完成PChome與Kobo帳號綁定程序,非第一次購買Kobo電子書的顧客
1.PChome 24h 網頁版(https://24h.pchome.com.tw/):結帳後至顧客中心,確認訂單狀態,若為確認中,請稍候五分鐘,待訂單狀態變為訂單成立後,點選明細,在訂單資訊中點選〔內容〕,在彈跳視窗後點選〔去兌換〕,所購買的書籍即會出現在Kobo APP/Kobo 閱讀器/Kobo官網內的我的書籍。
2.PChome APP版:結帳後至顧客中心,確認訂單狀態,若為確認中,請稍候五分鐘,待訂單狀態變為訂單成立後,點選明細,在訂單資訊中點選[序號/軟體下載],並在彈跳視窗出現後點選〔下載連結〕,所購買的書籍即會出現在Kobo APP/Kobo 閱讀器/Kobo官網內的我的書籍。
- 退換貨:依樂天Kobo官方規範為準
- 僅能由 閱讀器以外 的裝置做會員帳號綁定
- 請注意,帳號綁定後:
* Kobo會更新您的帳戶詳細資料
* 您將能在Kobo APP/Kobo 閱讀器/Kobo官網中查看所有書籍
* 帳號綁定後,您可以使用任一帳戶登入 Kobo
* 完成第一次串接時,請登出所有裝置,約等待5分鐘後再登入即可查看您的書籍
* 重新登入後,原帳戶中的書籍如有畫線註記和收藏將有遺失的可能。登出前,請務必先行拍照備份
* 若您有任何相關疑問請至Kobo官方網站 https://help.kobo.com/hc/zh-tw 並到頁面最下方點選“聯繫我們”
1. 出版地:台灣
2. 本商品為數位內容商品,非實體紙本書籍
3. 完成購買後,請使用Kobo App、Kobo桌面閱讀軟體Kobo Desktop或Kobo閱讀器閱讀。App詳情請見:https://www.kobo.com/tw/zh/p/apps
4. 下載格式:Epub2-流式格式
樂天Kobo官方授權銷售
1. 訂單確認交易成功後,系統會自動將書籍匯入帳戶
2. 請使用樂天Kobo提供的閱讀程式或裝置閱讀
3. 訂單及書籍問題請聯繫PCHOME客服中心
相關分類
寄送時間 | 預計訂單成立後7個工作天內送達不含週六日及國定假日。如廠商有約定日將於約定日期內送達,約定日期需於訂單成立後14天內。 |
---|---|
送貨方式 | 透過宅配或是郵局送達。 消費者訂購之商品若經配送兩次無法送達,再經本公司以電話與E-mail均無法聯繫逾三天者,本公司將取消該筆訂單,並且全額退款。 |
送貨範圍 | 限台灣本島地區。注意!收件地址請勿為郵政信箱。 若有台灣本島以外地區送貨需求,收貨人地址請填台灣本島親友的地址。 |
執照證號&登錄字號 | 本公司食品業者登錄字號A-116606102-00000-0 |
- PChome24h購物的消費者,都可以依照消費者保護法的規定,享有商品貨到次日起七天猶豫期的權益。(請留意猶豫期非試用期!!)您所退回的商品必須回復原狀(復原至商品到貨時的原始狀態並且保持完整包裝,包括商品本體、配件、贈品、保證書、原廠包裝及所有附隨文件或資料的完整性)。商品一經拆封/啟用保固,將使商品價值減損,您理解本公司將依法收取回復原狀必要之費用(若無法復原,費用將以商品價值損失計算),請先確認商品正確、外觀可接受再行使用,以免影響您的權利,祝您購物順心。
- 如果您所購買商品是下列特殊商品,請留意下述退貨注意事項:
- 易於腐敗之商品、保存期限較短之商品、客製化商品、報紙、期刊、雜誌,依據消費者保護法之規定,於收受商品後將無法享有七天猶豫期之權益且不得辦理退貨。
- 影音商品、電腦軟體或個人衛生用品等一經拆封即無法回復原狀的商品,在您還不確定是否要辦理退貨以前,請勿拆封,一經拆封則依消費者保護法之規定,無法享有七天猶豫期之權益且不得辦理退貨。
- 非以有形媒介提供之數位內容或一經提供即為完成之線上服務,一經您事先同意後始提供者,依消費者保護法之規定,您將無法享有七天猶豫期之權益且不得辦理退貨。
- 組合商品於辦理退貨時,應將組合銷售商品一同退貨,若有遺失、毀損或缺件,PChome將可能要求您依照損毀程度負擔回復原狀必要之費用。
- 若您需辦理退貨,請利用顧客中心「查訂單」或「退訂/退款查詢」的「退訂/退貨」功能填寫申請,我們將於接獲申請之次日起1個工作天內檢視您的退貨要求,檢視完畢後將以E-mail回覆通知您,並將委託本公司指定之宅配公司,在5個工作天內透過電話與您連絡前往取回退貨商品。請您保持電話暢通,並備妥原商品及所有包裝及附件,以便於交付予本公司指定之宅配公司取回(宅配公司僅負責收件,退貨商品仍由特約廠商進行驗收),宅配公司取件後會提供簽收單據給您,請注意留存。
- 退回商品時,請以本公司或特約廠商寄送商品給您時所使用的外包裝(紙箱或包裝袋),原封包裝後交付給前來取件的宅配公司;如果本公司或特約廠商寄送商品給您時所使用的外包裝(紙箱或包裝袋)已經遺失,請您在商品原廠外盒之外,再以其他適當的包裝盒進行包裝,切勿任由宅配單直接粘貼在商品原廠外盒上或書寫文字。
- 若因您要求退貨或換貨、或因本公司無法接受您全部或部分之訂單、或因契約解除或失其效力,而需為您辦理退款事宜時,您同意本公司得代您處理發票或折讓單等相關法令所要求之單據,以利本公司為您辦理退款。
- 本公司收到您所提出的申請後,若經確認無誤,將依消費者保護法之相關規定,返還您已支付之對價(含信用卡交易),退款日當天會再發送E-mail通知函給您。